Театр “Воскресіння” – Вистава “Пісочниця”

Сцена у напівтемряві зустрічає глядачів дещо дивною картиною: над імпровізованою пісочницею, у якій замість піску – тканина, висять ляльки-мотанки. Ці оригінальні зв’язані-сплетені з мотузок іграшки – асоціації з дитинством – стануть згодом дійовими особами вистави. Другорядними, щоправда. А в центрі подій – двоє дітлахів: хлопчик Протазик і дівчинка Мілка, які зустрічаються в одній пісочниці. Хоча… Це лише так видається, що вони – діти. Насправді дует героїв “Пісочниці” – Чоловік та Жінка, довкола яких й закручується сюжет. І не лише сюжет, а й увесь світ – з усіма його емоційними пастками…

“Це – моя пісочниця!” – гордо заявляє Він. Та врешті впускає Її на свою територію, висуваючи, щоправда, умову: бавитися окремо, бо він любить бавитися сам, розповідаючи самому собі про неймовірні пригоди Бетмена. Такий відчайдушний захист “власної території” згодом переростає у реальний переділ пісочниці: ось – межа, і за неї – зась. Та хіба знає межі найсокровенніше почуття? І що з того, що герої намагаються йому опиратися? Вона ж усе одно заявить: “Я прийду до тебе, коли захочу”. І він не втримається: “Я прийшов на твою половину, бо в тебе – сонце…”.

До того, як у житті Протазика з’явилася Мілка, він так гарно бавився насамоті. А тепер у нього нічого не виходить… І хоча разом вони і сваряться, і ляльки нищать, немає їм уже спокою окремо (тонких емоційних ноток постановці додає музика, яку підібрав режисер Ярослав Федоришин). У їхні стосунки й ревнощі закрадаються – бо ж Мілка час від часу ходить у пісочницю до Кароля, “набагато інтелігентнішого, ніжнішого”. Та все ж і їй несила не повернутися згодом до “дивного” Протазика. Гра у почуття поглинула цих двох… Їхню пристрасть не зупинити (символічне переодягання акторів: із білосніжних костюмів – у червоні). Вони сплели павутину кохання (напрочуд сильний візуальний образ наприкінці годинної вистави) – й навіки стали заручниками цього почуття…

Ярослав ФЕДОРИШИН, режисер-постановник, директор і художній керівник театру “Воскресіння”:

“Пісочниця” – польсько-український проект. Кілька років тому я, український режисер, ставив на сцені Жешувського театру цю п’єсу найпопулярнішого молодого драматурга сучасної Польщі Міхаля Вальчака. Згодом я мав зробити постановку “Пісочниці” ще й в Україні. Та ніяк не було часу. І ось я здійснив цю постановку на сцені свого рідного театру – за участю наших молодих акторів. Чим цінна сучасна польська драматургія? Ця п’єса Вальчака – дивна. Драматург хотів порівняти сучасну драму з абсурдною. Мене зачепила сама тема “Пісочниці” – кохання, бо воно – вічне. Й усіх стосується. Кохання і любов тримають людину на цьому світі. Коли ми кохаємо, не бачимо, як нас обплутує павутина…

Джерело: www.wz.lviv.ua

Джерело: lviv-online