Прем’єра вистави «Невольник» М. Кропивницького за однойменною поемою Т. Г. Шевченка

Що таке свобода? Що людина може віддати за відчуття волі?

Дуже часто ми відкриваємо очі, але залишаємося незрячими. Наш слух заполоняють непотрібні звуки, які не дають користі. «Хто має вуха, нехай чує, що Дух промовляє…», бо саме він говорить голосом волі. Свободу не можна виміряти і описати, ми можемо лишень сказати на що вона подібна.

Ми в’язні… і в’язниці наші різні, і кайдани наші ковані з вчинків, з діл, що ми творимо. Хтось полонений смутку і прагне волі в щасті, хтось полонений обставин і прагне розпочати все з початку. Людина шукає того, хто б її приголубив, адже одинокі серця звільняються лише в коханні. Стомлені душі знаходять свій спокій у мирі, у родинному затишку. Самітники бездоріжжя пізнають свободу, коли відчувають дружнє плече. Воля – це не втеча від чогось, а бажання повноти у житті.

Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать. А я

Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою гарно-молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя ти співаная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися з-за ….

Тільки людина з непорушними моральними устроями та відчуттям глибини культурної спадщини України може передати, крізь призму сучасності, ідею «Невольника». Федір Стригун з маленьких шматочків виклав мозаїку і створив шедевр, як епос нашої історії, зібраний завдяки генетичній пам’яті, що передається з покоління в покоління. Мирон Кипріян надав думкам форми і створив неймовірний візуальний образ, який міцними путами поєднав час через сплетіння стилів та образів.

Як би не звали головних героїв, кожний побачить себе. «Невольник» – це не просто історія кохання, дружби та боротьби. Кожне почуте слово має свій сенс та підтекст, а кожний епізод – не просто екскурс у славну козацьку минульщину. З одного боку – це розповідь про долю простого парубка Степана, що мусить облишити кохану Ярину і податись на Січ шукати слави, загартуватись у боях з воріженьками, подолати полон, ярмо, довгу дорогу сліпця, щоб побачити свій край. З іншого – це епос про віру у те, що ми – українці, що наша земля – це і є образ волі, бо «Вона дорожча золота, дорожча каміння самоцвітного, дорожча віку!».

Олеся Галканова

керівник бюро (Прес-служба, PR, сайт)

НАУД театр ім. М. Заньковецької

Джерело: lviv-online