Виставка “Окімоно: вперше у Східній Європі”

15 вересня 2010 року з нагоди відкриття виставки «Окімоно: вперше у Східній Європі» Олександр Фельдман передав у дарунок Львівській національній галереї мистецтв збірку творів японського мистецтва з власної колекції. На виставці буде представлено унікальні окімоно з колекції Олександра Фельдмана.

Подарунок Олександра Фельдмана являє собою цілком самостійну колекцію, що включає 31 предмет і репрезентує такі види японського мистецтва, як мініатюрна пластика, живопис та зброярське ремісництво.

Почесне місце в цій збірці посідають твори мініатюрної пластики – чотири окімоно. Два з них, що мають назви «Жінка з інро» та «Момотаро», вирізані із слонової кістки майстрами Токійської школи і відносяться до напрямку японського реалізму, що набув розвитку в Японії у другій половині ХІХ ст. Доповнюють уявлення про цей вид мистецтва два окімоно з бронзи – «Момотаро» та «Демони карають недбайливого чиновника».

Бронзові композиції, щедро декоровані золотом, розташовані на дерев’яних візерунчатих підставках, є типовими взірцями продукції славнозвісної компанії Міяо, що призначалася для заможних європейських шанувальників японського мистецтва.

Японський живопис представлений чотирма паперовими сувоями, так званими «какемоно», що наочно репрезентують традиційний жанр «гори-води». На них зображені виконані тушшю мальовничі краєвиди, що разом складають серію «Чотири пори року». В традиційному японсь-кому житлі такі сувої вішаються у спеціальній декоративній ніші – токонома. Представлені живописні сувої датуються першою половиною ХХ ст.

Окремої уваги заслуговує зброярське мистецтво. Меценат передає великий меч ітомакі-но-таті, двадцять цуб, а також когай та кодзука. Меч являє собою типовий зразок формених мечів японських воєначальників, що їх колись носили на полі бою з обладунком. Характерною рисою ітомакі-но-таті є обплетення не тільки руків’я, але й верхньої частини лакованих піхов шовковим шнуром, який захищав їх від пошкодження. Клинок, судячи з напису, виготовив відомий майстер Садакудзу в середині ХХ ст. Хоча даний екземпляр досить пізній, але за своїми бойо-вими якостями він анітрохи не поступається середньовічним зразкам ітомакі-но-таті.

Цуба є однією з найбільш важливих і помітних деталей традиційного японського меча. Зазвичай вона являє собою вишукано декоровану металеву пластину, що відділяє руків’я від клинка. Виготовлення цуб та іншої металевої фурнітури для холодної зброї, як когай і кодзука, ще в XVI ст. стало в Японії справжнім мистецтвом, а в другій половині XIX ст. їх почали колекціонувати на Заході. Представлена збірка цуб хронологічно охоплює значний період – з XVII до кінця XIX ст. Виготовлені із заліза та мідних сплавів, декоровані золотом та сріблом, вони відображають розмаїття форм, стилів і технік, за якими стоїть багатовіковий досвід японських майстрів – цу-бако.

Когай та кодзука належать до аксесуарів деяких типів японських мечів та кинджалів. Носили їх в спеціальних «кишенях», вирізаних у піхвах. Когай являє собою багатофункціональну металеву шпильку, а кодзука – руків’я допоміжного ножика із змінним клинком (ко-гатана). Виконані відомими японськими майстрами на високому художньому рівні, ці допоміжні інструменти цінуються не набагато менше, ніж цуби. Представлені екземпляри, відлиті з бронзи та прикрашені золотими і срібними зображеннями свійських птахів, є чудовими взірцями японсь-кого декоративного мистецтва.

Окімоно (досл.: «поставлена річ») – це невеличкі японські статуетки, призначені для прикра-шання інтер’єру. Історія окімоно налічує кілька століть, однак справжнім мистецтвом вони стали в епоху Мейдзі (1867-1912) внаслідок синтезу японських традицій різьблення та європейського художнього досвіду. Найбільший розквіт мистецтва окімоно пов’язаний з участю Японії у міжнародних виставках на Заході на початку ХХ ст., де експонувалися твори кращих японських майстрів. Частина цих творів увійшла до складу відомих європейських музейних та приватних колекцій, частина згодом була втрачена у полум’ї світових війн.

Переломним моментом в історії окімоно стала Японсько-Британська виставка, що відбулася у Лондоні рівно сто років тому. Вона має безпосереднє відношення і до The Feldman Collection. Саме там експонувався твір Удагави Кадзуо «Мати, що годує немовля». Талановитий майстер у 1900-1910 роках кілька разів втілював розроблену ним модель молодої матері, яка по праву здобула славу «японської мадонни». Один з екземплярів, відлитих із бронзи, належить нині британському колекціонеру Нассеру Д. Халілі, а найцінніший варіант, вирізаний з кістки, став візитною карткою колекції Олександра Фельдмана.

Збірка окімоно, що є частиною The Feldman Collection, нараховує понад 220 предметів і, на дум-ку британських фахівців Малколма Фейрлі, Цумугі Сьодзі та Макса Рузерстоуна, які співпрацюють з аукціонним домом Sotheby’s, є однією з найбільш представницьких у Європі.

Серед її перлин – твори таких представників славнозвісної Токійської школи різьблення, як Удагава Кадзуо, Ісікава Комей, Моріно Корін, Асахі Мейдо та інших видатних різьбярів, що яс-краво репрезентують японський реалізм кінця XIX – першої третини XX ст.

В експозиції будуть показані кращі окімоно з колекції Олександра Фельдмана, які представляють два полюси одного явища – декоративні об’єкти і станкові твори, японський реалізм і «східний орієнталізм». Поряд зі скульптурами, вирізаними з кістки, можна побачити високохудожні композиції з бронзи, що виготовлялися наприкінці ХІХ ст. відомими японськими майстернями для західного ринку.

Жанрово-сюжетне розмаїття (від міфологічних персонажів до побутових сценок та анімалістки), віртуозність виконання, ретельність у передачі деталей, пластична виразність – все це приковує погляд, зачаровує глядача. Поєднавши традиції Заходу та Сходу, окімоно несуть у собі ідеологію інтеграції культур. З одного боку, в них розкривається загадковий, екзотичний світ східної культури, а з іншого – вони цілком відповідають європейським естетичним уподобаням.

Виставка «Окімоно: вперше у Східній Європі» є спільним культурно-просвітницьким проектом приватного колекціонера та державного музею, який покликаний сприяти розвитку міжкультурного діалогу та прилученню української громадськості до яскравих здобутків світового мистецтва.

Крім того, Олександр Фельдман розглядає цю виставку як один з перших кроків на шляху відкриття приватних колекцій, що веде до збільшення культурного надбання України та формування її музейного фонду зусиллями не лише державного, а й приватного сектору.

Джерело: lviv-online